Одного разу, повертаючись потягом з Перемишля (Польща) до Івано-Франківська, я потрапив в купе, яке було повністю заповнене трояндами. Мої супутники на початку спробували (за допомогою провідника) переселити мене в інше купе, але, оскільки, квиток я купив ще в Німеччині, та й ще в ту мить, коли вони зрозуміли, що опалення в потязі не буде ( а це трапилося напередодні 8 березня), то від мене відстали і я залишився в купе разом з ними і тисячею пахучих роз. Моя фізіологія зрештою прислужилася до нагрівання квітів і порятунку їх від українських морозів, а в мій досвід назавжди закарбувалася практика життя українських квіткових «човників». Сімейна пара прямувала до Чернівців. Такі бізнес-подорожі вони як правило здійснювали тричі на місяць. На кордоні «бізнесмени» потурбувалися про владнанння справ з рідною митницею (полякам було байдуже до цілого моря квітів у нашому купе). Щоправда, у «човників», яких у потязі була переважна більшість, того вечора виникли непередбачувані труднощі - адже проходила якась перевірка з Києва і було трохи складніше впахати гроші до кишень українських митників. Але згодом якось обійшлося - митники також люди, врешті цей «миллион алых роз» змусив їх змилосердитися над …квітами і вони взяли свого хабаря та попросили на прощання оберемок троянд на подарунок одній з своїх сотрудниць. А вже далі рози поїхали на буковинські ринки. Того дня я зрозумів - шлях роз до українського покупця складний і не менш тернистий ніж самі рози. Квіти до України, і зокрема до Івано-Франківська, привозять узимку найчастіше з Латинської Америки – Еквадору та Колумбії, а влітку – з Голландії.. Нідерланди - безперечно визнаний світовий лідер в квітковому бізнесі. Тим часом головний постачальник голландських квітів на наш ринок - Польща, яка робить це за допомогою філіалів голландських компаній. Польські підприємства досить конкурентноздатні: швидко переймають всі нові смаки і тенденції в квітковому бізнесі, а витрати на виробництво у них нижчі, тому що дешевша робоча сила ніж в країнах Західної Європи. Завдяки цьому, а також сусідству з Україною польські бізнесмени досить непогано заробляють. Крім того, значна частина імпортованих квітів (як і у випадку з моїми попутниками) оминає митницю і завозиться в Україну контрабандою. Люди, котрі працюють у цій сфері, стверджують, що контрабанда становить не менше половини ввезеного квіткового товару. Така ситуація створює чималі проблеми. І річ не тільки в тому, що держбюджет недоотримає значні кошти. В обхід належного контролю до України разом із квітами ввозяться різні хвороби рослин. Уже нині у квіткових господарствах чимало зусиль та коштів доводиться витрачати на боротьбу з різновидами кліщів та шкідників, що раніше були невідомими у нас. А що ж наша оспівана «квітуча» Україна – маємо, за твердженнями фахівців, тільки 15-20 відсотків своєї квіткової продукції. Небагато, але ж щоб вирощувати квіти цілорічно, потрібно вкладати серйозні кошти, як це роблять у розвинутих країнах. А ще потрібні високі технології, які по кишені далеко не кожному. Спеціалісти стверджують, що для того щоб побудувати нову теплицю і впровадити передові технології (краплинний полив, систему повітрообміну), треба вкласти в кожен гектар залежно від виду продукції та оснащення як мінімум 100 тисяч доларів. Реконструкція існуючих теплиць може звичайно обійтися дешевше. Хоча також потребує значних коштів на відновлення зруйнованих комунікації. А ще потрібно конче встановити легкі пластикові або металоконструкції, забезпечити спеціальне скління, що пропускає сонячне світло і не пропускає ультрафіолет, облаштувати дренажну систему і гідропоніку, підвести водовідведення, тощо. До того ж вклавши значні кошти, зробити бізнес відразу рентабельним не вдасться – з моменту встановлення обладнання до отримання першого врожаю пройде 6-8 місяців. До того ж квітковий бізнес вельми ризикований: треба вкласти велику суму в закупівлю саджанців, добрив, оплату за енергоносії. Існують і інші ризики: врожай може загинути від хвороби або неправильного догляду, велика небезпека не продати готову продукцію, що швидко псується. Цим і пояснюється небажання місцевих інвесторів вкладати гроші в розведення квітів. А найголовніше все таки те, що рентабельність вирощування квітів сягає 30-50%, на відміну від торгівлі квітами на ринку, де рентабельність - 100%-на. Тому легше просто продавати голландські та навіть колумбійські квітки. За словами фахівця, щоби виростити для продажу гарну і здорову троянду, треба її селекціонувати майже три роки. «Троянда, яка виросла у наших краях, стоятиме у вазі свіжою 10-12 днів, – запевнив Іван Марчак, власник квіткової теплиці. - Квіти, завезені з Південної Америки чи з Африки, зберігаються кілька місяців у спеціальному вакуумному холодильнику. У такому вигляді їх і привозять до нас. Але потрапивши до теплої оселі, такі квіти часто за день-два в’януть». Іван навчився квітникарства самотужки і в найближчому майбутньому хоче втілити свою мрію, коли за рослинами доглядатиме сам комп’ютер . «За кордоном цю технологію вже впроваджено. До кожного горщика підведено крапельницю, яка вчасно дозує необхідні речовини поетапно: спочатку для розсади, потім для її росту, згодом – для розвитку бутона, для гарного листя і так далі», - каже квітникар. Продавці квітів запевняють, що галичани, попри все розмаїття нових назв та видів красивого товару, все-таки залишаються консерваторами та надають перевагу трояндам. Друге почесне місце посідають гвоздики і лілеї. Хоча дедалі більшу популярність завойовують орхідеї, стреліції, альстромерії, антуріум. На вподобання покупців впливають і ставлення до квітів, і сам мотив купівлі. «90% споживачів купують квіти для подарунка і лише 10% - для себе чи для прикрашання власної оселі. А як подарунок, то найкраще виглядає троянда. Вже так якось повелося у нас. Для наших покупців головне, аби рози були довгі й червоні. Хоча попит зростає також на помаранчеві, фіолетові, сині та інші екзотичні кольори. Найгірше з жовтим кольором. Тривалий час до нього ставилися як до ознаки розлуки. Для мене ж навпаки - жовтий колір означає добробут і достаток", - ділиться своїми думками Ірина Загорська продавщиця квітів у квітковому ряді на вулиці Мельника. На ринку виробників квітів поки що мирно співіснують великі та дрібні підприємства, і приватні квітникарі. До речі, в регіонах саме приватні квітникарі забезпечують населення квітковими культурами. Та фахівці стверджують, що власникам присадибних господарств бракує розуміння ринку: вони прагнуть самі вирощувати квіти й самі їх продавати. У той час як на сталих ринках економічно розвинених країн існує чітка спеціалізація: виробник – вирощує, збутовик – продає. «Квітковий бізнес не може бути неприбутковим, – каже власник квіткової крамниці «Віола» Марина Планчак. - Квітка – не предмет першої необхідності, і людина може за нього заплатити, коли вона сита, одягнута і взута. Тому за розвитком квіткового бізнесу можна судити про рівень життя населення. Це як лакмусовий папірець економіки». Щоправда, підприємець помітила, що останнім часом потреба в квітковій продукції зросла, і це можна пов’ язати з підвищенням добробуту. Стабільно високий попит на квіти робить цей бізнес вельми привабливим як для квітникарів, так і для продавців делікатного товару. Шалених прибутків можливо й не буде, але квіти залишаться одним з найприбутковіших і водночас приємних видів бізнесу. Далі буде... Андрій Мева «ОстроВ»
